Чому ми перекладаємо НАШУ відповідальність на дитину?

17.10.2017

Чому ми перекладаємо НАШУ відповідальність на дитину?

Чому ми іноді говоримо і робимо щось, що змушує маленьких дітей ставати батьками собі, а то й нам? Тому що нас так виховували. І тому, що хочемо пояснити дітям, що робити не треба (або, навпаки, – що треба). А іноді тому, що втомилися, роздратовані і взагалі хочеться звільнитися з ролі мами…. І вони вириваються – на перший погляд нормальні, нешкідливі слова, але вони вибивають у дитини грунт з-під ніг або звалюють на неї тягар відповідальності за благополуччя сім’ї, моральний стан батьків і взагалі за весь світ.

Що це за слова:

  • Ну, і що з тобою робити?
  • І як ти думаєш виправляти ситуацію?
  • Як я втомилася від тебе!
  • Сам накоїв, сам і розбирайся.
  • Ну, чому ти приймаєш все так близько до серця?
  • Ну, чому ти така?..
  • А ось не треба було так робити!
  • Не буду з тобою грати! Ну, і не підходь до мене!
  • Коли ти почнеш слухатися?
  • Тебе покарати чи що?
  • Всі діти, як діти, а ти!
  • Не збагну що ми будемо робити…
  • Навіть не знаю що тепер робити? Як жити?
Поклавши руку на серце – за якою логікою все це говориться? Хіба маленька дитина, почувши “ти забруднила штани, що тепер накажеш робити?!”, прямо зараз зміркує, що мамі важко прати, що це коштує грошей, і що на маму косо дивляться? Ні, звичайно!

Батьки так справляються зі своїми емоціями. Кричать і карають не від злості, а від безпорадності, відчуття себе поганими. Це розрядка, а не виховання. Сказане дитині “ну і що тепер накажеш робити?!” допомагає знову знайти грунт під ногами, відчути себе великим. Дитина цю розрядку відчуває, дитина відчуває, що це вона – погана!

Також часто завуальована форма перекладання відповідальності – сварити за те, чого не навчили. Дитина робить щось не так, – те, що мама вважає само собою зрозумілим. “Як це ти не одягнув рукавиці, ну, завжди ж одягаємо, на вулиці холодно, ну, як так можна не подумати!”. А дитині страшно. Коли страшно, блокуються лобові частки головного мозку. Дитина ціпеніє. І думати не може. Мама відчуває, що вона – погана, дитина – в онімінні».

Що насправді чують діти, коли ви говорите ці слова

Що звертатися до батьків по допомогу немає сенсу. Що все треба вирішувати самому. Що вони, діти – перешкода. Мама і тато безсилі, не знають що робити, беззахисні (і їх треба захищати). Що мама і тато – теж діти, і дорослим доводиться бути самому. Що сподіватися нема на кого, тільки на себе.

Але не бійтеся, все можна виправити. Діти насправді хочуть бути дітьми і потребують того, щоб мати поруч надійного дорослого, якому можна довіритися і з яким відчуваєш себе в безпеці. Не бійтеся, все можна виправити.

Що входить у сферу відповідальності батьків

Це питання життєзабезпечення (дім, їжа, одяг і так далі). Дотримання режиму, прийняття рішень щодо здоров’я та розвитку дитини. Психологічна, емоційна атмосфера в будинку. Встановлення меж і правил. Готовність захистити і підтримати дитину, готовність стати посередником між дитиною та світом. В ідеалі – стійкість самих батьків, здатність контролювати життя, брати на себе відповідальність і за себе, і за дітей.

Чому дитина не повинна нести на собі батьківську відповідальність

Золоте правило психічного здоров’я дитини говорить, що її ніколи не можна вводити в ситуацію, з якою вона ніяким чином впоратися не може. Це вселяє в дитину тваринний страх. Страх цей виражається у кого агресією в підлітковому віці, у кого синдромом жертви, у кого йде в психосоматику, гіпервідповідальність чи тривожність.

Коли ми передаємо дітям свою батьківську відповідальність і як цього уникнути

♦ Коли доручаємо дітям піклуватися про інших членів сім’ї – молодших братів і сестер, немічних прабабусь і прадідусів і навіть про маму і тата. Коли, наприклад, їдучи у відрядження, батько каже синові, що він залишається за чоловіка і повинен піклуватися про маму. Або коли донька, як маленька жінка з патріархальним вихованням, обслуговує батька в побуті.

Що робити? Пам’ятати, що дошкільнятко не може відповідати за себе самого, не те що за молодшого брата чи сестру. Можна попросити старшого пограти в якусь гру з молодшим, поки ви чимось зайняті. Але при цьому варто пам’ятати, що діти грають одні, і ви відповідаєте за обох .

♦ Коли відчуваємо педагогічне (батьківське) безсилля і ділимося своїми почуттями з дитиною, запитуючи що ж з нею робити, або кажучи “не знаю, що тепер робити”.

Краще сказати: “Зараз подумаю, що можна зробити”. Або просто сказати, що вам треба заспокоїтися, щоб не сваритися. Показати не безсилля, а готовність вирішити проблему. Показати, що ви контролюєте ситуацію. Не знаєте, що сказати взагалі, – просто обійміть дитини і приголубте. Покажіть прийняття, воно буде означати, що світ не завалився.

 Коли радимося з дитиною щодо життєутворюючих моментів – яку квартиру купувати, куди їхати у відпустку, на яку роботу виходити, на що витрачати гроші.

Відповідальність за рішення несе той, хто приймає рішення. І якщо дитина бере участь у прийнятті рішення, то і відповідальність за нього дитина розділяє з вами. Не маючи ресурсів і повноважень цю відповідальність нести.

♦ Коли пояснюємо своє рішення (свою заборону або своє прохання тим, що лежить в сфері тільки вашої батьківської компетенції. Наприклад: “Якщо ти зараз не заспокоїшся і не даси мені попрацювати, я не допишу цю статтю, і у нас не буде грошей, щоб купити їжу!”.

Що можна сказати? “Давай я тебе обійму, а потім ти пограєш, а я попрацюю. А коли довга стрілка на годиннику підніметься вгору, я почитаю з тобою книжку. Вже вибрала книжку? Чудово. А де довга стрілка на годиннику?”.

Турбота про їжу – справа батьків. А дитина просто вимагає уваги. Не робіть його відповідальним за добування поживи для сім’ї.

♦ Коли говоримо “тато засмутиться” або “мама засмутиться і в неї болітиме серце”

Відповідальність за душевний стан батьків непосильна дітям. Краще аргументувати прохання, заборони, неприпустимість певної поведінки (якщо аргументи взагалі потрібні) чимось об’єктивним.

♦ Коли розповідаємо дитині про те, як нам погано і важко. Дитина буде намагатися врятувати нас. А це наш обов’язок – рятувати дітей. Рятуйтесь самі, для скарг на життя знайдіть інших співрозмовників і співрозмовниць.

♦ Коли відмовляємо дитині в допомозі

Не обов’язково кидатися все робити за дитину або підказувати її що робити. Можна сказати: “Давай подумаємо, що можна зробити” – і допомагати дитині шукати вирішення проблеми.

♦ Коли не можемо встановити межі і рамки, правила. Коли не контролюємо життя, коли нас захоплює хаос. Таке буває, коли в родині складна ситуація або коли одинока мати перевтомлюється від навантаження, яке несе одна. Таке буває також в токсичних сім’ях, коли хтось з батьків залежний від алкоголю або наркотиків.

Якщо батьки не в змозі встановити правила, це призводить до неврозу у дитини або дитина встановлює правила сама.

Що робити? Постаратися все ж дотримуватися певних правил, хоча б режиму дня. Просити про допомогу інших дорослих. Намагатися просуватися в соціумі і професії. Звернутися за допомогою до професіоналів поговорити з вихователями в дитсадку, звернутися в кризовий центр за психологічною допомогою). Розірвати відносини з алкоголіком, наркоманом.

Що робити, якщо відчули, що вас заповнює бажання зірватися

Зробити паузу. Сказати собі, що це ви – великі, а вони – маленькі. І це ваша справа знати що робити, як справлятися з проблемами – своїми та дитячими. Це ви відповідаєте за них, а вони від вас залежить, на вас розраховують, на вас сподіваються. Період залежності необхідний для визрівання і становлення їхньої психіки. Все прийде, а поки вони маленькі, ви – грунт під ногами і стіни їхнього дому.

За інформацією сайту tutkatamka

, , , переглядів: 122

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *