Стоп звуковому насиллю: Як я перестала кричати на дітей

06.06.2017

Стоп звуковому насиллю: Як я перестала кричати на дітей

Блогер та письменниця Христина Антус, мати трьох дітей, в один прекрасний день зрозуміла, що кричати на дітей немає ніякого сенсу – вони все одно не слухають. І вирішила подивитися, що буде, якщо на них не кричати. Ось результати експерименту.

 

Я не хочу критикувати інші методи виховання. Зізнаюся: я кричала на дітей з різних причин. Коли моє терпіння лопало, я кричала. І від цього погано всім. І треба з цим щось робити. Я вирішила не кричати тиждень і побачити, що вийде. А вийшло наступне.

  1. Коли я залишалася спокійною, діти мене слухали

 

Спочатку, звичайно, вони були здивовані. Я теж. Вони озиралися в пошуках прихованої камери, думаючи, що їх розігрують. О, диво – вони розуміли, що я від них хочу без крику!

 

  1. Я багато говорила сама з собою

 

Через мою власну заборону на крик, я трохи зійшла з розуму. Займалася домашніми справами, бурмочучи собі під ніс все, що я думала, наприклад, що в цьому будинку ніхто ніколи не навчиться самостійно одягати взуття, і що не можна витримати, коли людина не може за 15 хвилин взутися, що якщо щось трапиться (потоп , землетрус, атака зомбі), ми всі загинемо, бо дехто не може швидко всунути ноги в черевики.

 

  1. Ніхто не вередував, коли я попросила прибрати іграшки

 

Можливо, це траплялося тому, що вени НЕ пульсували загрозливо на моєму лобі, віщуючи вселенський катаклізм.

 

  1. Відбулася конверсія моїх криків в дикі танці і дивні звуки

 

Коли я відчувала, що готова закричати, я починала скакати по кімнаті, як божевільна, діти ж спантеличено вслухалися в незрозумілі звуки, що видаються мною.

 

  1. Вони прощали мені невдачі

 

«Нічого, мамо, все в порядку. Ти в наступний раз просто скажи нормальним голосом! »- Говорили вони. Ніхто не володіє такою здатністю до прощення, як маленькі діти.

 

  1. Я часто і глибоко дихала

 

Я так натренувала глибоке дихання, що, мабуть, запросто можу взяти участь в олімпійських запливах.

 

  1. Я поставила себе на їх рівень

 

Коли я відчувала, що ось-ось закричу, я опускалася на коліна і пильно дивилася їм в очі і пояснювала, що від них хочу. Вони говорили, що очі у мене карі, а на носі – ластовиння.

 

  1. Я багато рахувала

 

Порахувати до 10. Порахувати до 20. Часто діти рахували разом зі мною, пританцьовуючи. Рахувала я тихо і загрозливо, як божевільний вчений, який задумав щось диявольське. Рахувала, поки були сили або поки не відбувалося щось, що нас всіх відволікало.

Як швидко заспокоїти дитину у громадських місцях. 6 варіантів

  1. Я виходила з кімнати

 

Іноді мені було просто необхідно сховатися в темному звуко- ізольованому закутку та привести свої почуття в порядок.

 

  1. Ми з дітьми стали ближчими один до одного

 

Так, саме так. Нікому не подобається сидіти поруч з вогнедихаючим драконом.

 

Не кричати – це моя постійна внутрішня робота, в якій я роблю успіхи. Кожен день я намагаюся пам’ятати, що моя манера спілкування сприймається і засвоюється дітьми як «нормальна». Крик набагато менш продуктивний для моєї сім’ї, ніж просто мовчання. Ми всі вчимося відповідати, а не просто реагувати. Взуття все одно вони надягають страшенно повільно.

Джерело: vospitaj.com

, , , переглядів: 1 381

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *