Ваші діти – це не ваші діти! Або Як не допустити основних помилок у вихованні

07.08.2017

Ваші діти – це не ваші діти! Або Як не допустити основних помилок у вихованні

У книзі “Пророк”, арабського філософа Джебрана Халіля Джебрана є дуже влучні слова:

«Ваші діти – це не ваші діти. Вони – сини і дочки самого Життя. Вони з’явилися на світ із вас, але не від вас, і, не дивлячись на те, що вони з вами, вони вам не належать. Ви можете передати їм свою любов, але не свої думки, тому що думки у них свої власні.
Ви можете тримати у себе вдома їх тіла, але не їх душі, тому що їх душі живуть у будинку Завтра, потрапити в який ви не можете навіть у своїх мріях.
Ви можете намагатися стати таким же, як вони, але не намагайтеся зробити їх такими ж, як ви. Тому що життя йде вперед, а не назад, і не затримується у вчорашньому дні.
Ви – лук, з якого вилітають стріли – ваші діти. Стрілець бачить мету на стежці безмежності, і Він згинає вас, тому що хоче, щоб стріли летіли швидко і далеко. Так згинайтеся ж на благо, тому що Він любить не тільки стрілу, що летить, але і нерухомий лук».

Щоб хто не казав, а Виховання – це клопітка і дуже відповідальна справа! Найвідповідальніша справа, яка триває 24 години на добу. Ймовірно, немає роботи складнішої з більш важливою винагородою і більш захоплюючої, ніж виховання. Та коли немовля з’являється на світ, до нього не додається інструкція. Наше загальне уявлення про методи та форми виховання базується переважно на власних відчуттях. Велика частина того, що ми робимо, робиться просто тому, що так робили наші батьки, незалежно від того, був ефективний цей спосіб чи ні. Тому немає нічого дивного в тому, що без допомоги реальної моделі виховання багато батьків відчувають збентеження і невпевненість.

Одна із основних помилок у виховному процесі це те, що ми схильні вважати дітей продовженнями нас самих і часто вважаємо їх не індивідуумами, а проявленням нас самих. Таке плутане відношення робить практично неможливим розуміння і прийняття того, в чому наші діти істотно відрізняються один від одного і від нас, а також врахування їх власних унікальних потреб.
Те, що потрібно одній дитині, зовсім не обов’язково потрібно і іншій. Те, що мотивувало і заохочувало нас, коли ми були дітьми, може бути байдужим нашій дитині і навіть викликати у неї стрес.

Дуже часто замість того, щоб розвивати в дитині індивідуальність, батьки намагаються підігнати її поведінку під стереотипи, нав’язані їм самим. Починаючи з дитячих років батьки вчать дитину бути такою як всі – слухняною як Таня, посидючою як Вітя, тихою і уважною як Настуся, активною і сміливою як Андрійко – з цього починається навчання безпорадності, тому що знищується унікальність дитини. А якщо не знищується, то закопується глибоко і далеко, або ж примушує дитину бунтувати, а це ще більше засмучує батьків. Все це починається від «добрих намірів» про те, що чим більше дитина відповідатиме загальноприйнятому стандарту, тим успішнішою вона буде. Насправді виходить все навпаки – ці стереотипи заганяють її в жорсткі рамки, заламують крила потенціалу. А там, де є обмеження і рамки, творчості і розвитку немає місця.

Батьки і діти

Найголовніше потрібно усвідомити, що однією з найбільш істотних потреб будь-якої людини, особливо дитини, є потреба в любові і розумінні. Всі ми хочемо безумовної любові і поваги, тому що всі ми унікальні і неповторні. Ми хочемо, щоб нас приймали такими, які ми є, і визнавали наші унікальні таланти, особливості, здібності.

Лише у атмосфері прийняття і можуть народитися стійка самооцінка, спрага до життя і постійне відчуття щастя. Щаслива і здорова дитина – це та дитина, яку люблять без умов і розуміють без засудження. Просто приймають і люблять такою як є.

Уявіть собі, що дитина живе в атмосфері постійної перевірки того, наскільки правильно бачить світ, спілкується з іншими, грає, приймає рішення, проводить свій час, прибирає в своїй кімнаті і в своїх іграшках, висловлює свої відчуття, які насправді є абсолютно нормальними і прийнятними. Як дитина відчуває себе в атмосфері постійного тотального контролю і оцінки?! А батькам взагалі приємно бути підконтрольними і оціненими? Відповідь очевидна!
А тепер уявіть як себе почуває дитина, якій дозволяють спілкуватися, грати, відчувати так, як природою закладено, вірити в себе, бути собою, довіряти своїм відчуттям і реакціям, яка відчуває, що її люблять, цінують і поважають саме такою яка є. Коли батьки саме так сприймають свою дитину, то це справжнє прийняття, довіра і любов.

Джерело: www.socion.com.ua

 

, , , переглядів: 525

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *