Саме так описують війну, яку на собі відчули мешканці селища Немішаєве на Київщині. Кількість російської військової техніки, яку за декілька днів на рідних вулицях побачили Марія з донькою Іриною, не перерахувати на пальцях.
Замість продуктів в місцевих магазинах на прилавках лежали боєприпаси. Вийти на вулицю було неможливо через постійні обстріли житлових кварталів. Окупанти свідомо «били» в підвали, де ховалися люди, у вікна квартир, розстрілювали тих, хто ходив за водою до криниці. А в будинках, які вціліли, не було світла, газу та води.
Як і тисячі внутрішніх українських біженців, Марія та Ірина вирішили покинути рідну домівку і рухатися на захід. Тікали лісами.
Минали мама з дочкою і блокпост, який влаштували на українських автошляхах окупанти. Російські найманці прицільно розглядали вміст телефонів усіх українців, які виїжджали з гарячих точок. Рашисти бояться фото. Рашисти бояться підтвердження того, що «ані здєсь єсть»
…Марія увесь час в дорозі молилася, а перехрестилася лише тоді, коли побачила український прапор на блокпості. Прибувши на Рівненщину, першочергово пішла в храм. Подякувати Богу за те, що вона і вся її сім’я – живі.
У її душі зараз біль та одне бажання – повернутися додому після перемоги🇺🇦
#історії_війни
