Для багатьох батьків виховання дитини-відмінника – ціль, що часто переслідується. Вони відзначаються серйозністю, відповідальністю та постійними високими досягненнями. Але чи завжди це добре? Бажання виходити переможцем та постійно перевершувати інших може призвести до “синдрому відмінника”. Це явище спостерігається як у дитинстві, так і в дорослому віці.
Синдром відмінника – це хвороблива залежність від думки близьких, бажання завжди бути першим та страху не бути на висоті.
Цей синдром формується у дитини ще в дошкільному віці, а перші його прояви можуть бути помітні в молодшому шкільному віці. Водночас синдром може виникнути і в дорослих людей під впливом професійного оточення, до прикладу.
“Ідеальний учень” зазвичай гіпервідповідальний, цілеспрямований, має хорошу репутацію та скрупульозно підходить до всіх поставлених завдань. Проте у надмірній кількості такі риси характеру можуть нашкодити особистості в майбутньому.
“Синдром відмінника – це прагнення робити все досконало з очікуванням похвали та зворотного зв’язку з високим напруженням та страхом зробити помилку”, – розповідає психологиня Алла Рожкова.
“У дитячому віці проявом є висока тривожність. У цьому випадку обов’язково наявне підкріплення дорослими. Наприклад, рідні дуже незадоволені та карають дитину різними способами за те, що вона не виконує певні завдання”, – пояснює психологиня Алла Рожкова.
Сприяти виникненню синдрому відмінника можуть суворі та вимогливі вчителі.
Надмірна критика згодом підвищує відчуття провини, напруги, сорому та дуже високу тривожність, яка виражатиметься в намаганнях щось переробити.
“В дорослому віці – ті ж ознаки, проте в цьому випадку реальність вже не сприймається як реальність.
Наприклад, людина проходить по коридору та зустрічає свого керівника. Вона іде пити каву та думає, що керівник тепер вважає ніби в неї забагато відпочинку, а робота виконується надто повільно”, – консультує Алла Рожкова.
Психологиня додає, що синдром відмінника у дорослому віці також може супроводжуватися розвитком прокрастинації – коли завдання відкладаються на потім. Це також впливатиме на самооцінку та самоцінність.
Розвиваються ситуації, коли важко довести проєкти до кінця: їх або не завершують, або нікому не показують. Спостерігається намагання довести все до ідеалу, який достатньо розмитий і досягнути його справді важко.
Чим шкодить синдром відмінника
У деяких випадках синдром відмінника може допомогти досягти приголомшливих результатів у професійному та особистісному самовдосконаленні. Але тут дуже важливо вчасно взяти його під контроль, щоб він не перетворив життя на постійні перегони за міфічним успіхом.
Здавалося б, чим може бути небезпечний цей синдром? “Відмінник” відповідально підходить до кожного завдання, прагне виконати його якнайкраще і заслужити схвалення своєї роботи.
Але це тільки на перший погляд. Людина з синдромом ідеального учня перебуває в постійному стані емоційної напруги та тривоги, що негативно впливає на її здоров’я.
З психоемоційного боку, за словами експертки, розвиваються такі стани:
– незадоволення власними успіхами;
– думки про себе лише в негативному ключі;
– висока тривожність;
– невротичні стани;
– занижена самооцінка;
– невпевненість в собі;
– надмірна самокритика.
Людина завжди ставить перед собою високу планку та переживає велику кількість критики знецінювання. Їй складно досягати результату, адже планка ідеалу надто висока.
Коли немає досягнення успіху, а є лише розуміння, що ти невдаха (хоча насправді це не так) – омріяні результати настільки високі та нереальні, що досягти їх практично неможливо.
Джерело: http://ditey.com/
