Усі щасливі сім’ї схожі одна на одну, кожна нещаслива — нещаслива по-своєму. Сім’я — наша фортеця, наша опора, ґрунт для діяльності та натхнення для починань. Але що робити, якщо ґрунт йде з-під ніг, пішло кохання або просто не зійшлися характерами?
Настає період, коли необхідно поставити останню точку неповернення. Як правило, цією точкою є розлучення – неприємна і тривала подія для сімейної пари, особливо якщо в сім’ї вже є дитина. І для неї цей процес несе масу проблем, негативних емоцій. А ось як впливає розлучення на дітей різних вікових категорій, ми спробували розібратися.
Немовлята “ловлять” тривогу мами
На реакції дітей впливає безліч причин. Це і вік, і тип її нервової системи, і оточення дитини і, звісно ж, те, як батьки супроводжуватимуть її в цьому процесі. За словами сімейної та дитячої психологині Анни Бречко, поєднання таких та інших чинників складатиме уявлення дитини про себе та сім’ю, та її адаптацію в цій ситуації.
“Діти різного віку можуть по-різному реагувати на розлучення, але це рідко коли проходить непомітно. Навіть немовля може “ловити” тривогу мами і реагувати порушеннями апетиту, сну, примхливістю, нездужаннями. А дітки старшого дошкільного віку і молодші школярі і так переживають одну з серйозних криз – похід до школи і повну зміну режиму, видів діяльності, зміну навантаження. Якщо на все це накладається і проживання в сім’ї розлучення – освоєння всіх цих нововведень може бути сильно ускладнене. Також у цьому віці через незрілість нервової системи та велике емоційне й фізичне навантаження можуть проявитися реакції невротичного типу у вигляді тиків, заїкання, енурезу”, – пояснила нам фахівчиня.
Підлітки плутають життєві цінності
Для старших дітей, а саме підлітків, які, як може здаватися, зовсім не потребують батьків, сім’я також важлива. Як пояснила Ганна Бречко, при розлученні батьків, скоріше можуть з’явитися поведінкові порушення, плутанина в цінностях і орієнтирах, складнощі з комунікацією.
“Випускникам і студентам переживання розлучення батьків також загрожує порушенням самооцінки, дитина може замкнутися в собі або навпаки – стати безвідмовним другом для всіх. Варто зазначити, що вищеназвані ознаки всі дуже відносні і можуть проявлятися в різних періодах дитини, з різною інтенсивністю або не проявлятися зовсім”, – додала вона.
Варто пам’ятати й те, що діти з “тонкою душевною організацією” буду проживати це більш помітно. Адже в дитині може бути талант, який просто може не розкритися.
Також важливим фактором є ступінь близькості дитини з одним або обома батьками. Сильна прив’язаність підвищує і чутливість дитини, і, як наслідок, посилює тривогу, якщо з батьками щось не так.
Рекомендації сімейного психолога, якщо розлучення стає неминучим і рішення про нього твердо прийнято:
- Будьте чесними з дитиною. Постарайтеся знайти слова, щоб описати Ваше рішення. “Ми з мамою (татом) ухвалили рішення розлучитися, наші почуття одне до одного змінилися і буде краще, якщо ми житимемо окремо”.
- Будьте делікатними. В описі того, що відбувається, уникайте звинувачень і образ один одного, навіть якщо дуже хочеться. Дитина не повинна Вас рятувати (жаліти, підтримувати), вона і так у складному становищі.
Говоріть про те, що в дитини є (залишається), а не про те, що вона втрачає, коли батьки розлучаться. Вона має знати, що їй не потрібно обирати когось, вона може продовжувати любити обох батьків. “Тепер я житиму окремо, але наші неділі разом, звісно ж, залишаються в силі”. - Говоріть зі своїх батьківських ролей (як мама і тато), а не з жіночо-чоловічих. “Тато житиме окремо, але від цього його любов до тебе не стане меншою”.
- Щиро цікавтеся почуттями дитини. Вони можуть бути різними і дуже інтенсивними, але коли в неї є можливість їх висловлювати, розділяти — і вам і їй буде трошки легше. “Так, малюк, тобі сумно, що так сталося. Мені теж. Хочеш, я тебе обійму, поплачемо разом”
- Якщо в найближчому колі дитини є значущий дорослий, з яким вона може ділитися своїми переживаннями (бабуся, дідусь, хресні, друг сім’ї), варто підтримувати спілкування дитини з ним. Іноді, щоб не розриватися між мамою і татом, дитина не може бути відвертою ні з одним із них.
- Важливо з повною відповідальністю ставитися до свого рішення, і дати дитині прості пояснення, що це ваше рішення. Часто діти звинувачують себе в розлученні батьків, а це дуже руйнівне почуття. “Ми перестали відчувати щастя разом, але ти залишаєшся для мене найулюбленішим, і твоєї провини в тому, що сталося, немає ніякої”
- Будьте готові відповідати на запитання дитини. Відповідайте просто і коротко. Вона не одразу може почати їх ставити, але якщо в міру усвідомлення цієї новини вона зможе звертатися до будь-кого за проясненнями, це також знижуватиме тривогу.
- Приділяйте дитині щонайменше стільки ж часу, як і до розлучення, а краще — більше. Адже вона боїться втратити і того з батьків, хто залишився. Зрозуміло, що Вам теж зараз не просто, але дитина точно ні в чому не винна.
- Скористайтеся послугами психолога або психотерапевта, якщо відчуваєте, що не справляєтеся (окремо для дитини та/або для себе). У деяких випадках це необхідно, коли дитина закрилася, або коли в батьків чи близьких бракує емоційних сил підтримувати її в цей непростий період.
Джерело: https://lifestyle.segodnya.ua/
