Голодомор
Голодомор – жорстокий час –
Це смертний вирок був для нас.
А ми все вірить не хотіли,
Хоча вже ледве животіли,
І як вода зника в пісок,
Крізь пальці п’ятий колосок.
На десять років забуття,
Як пощастить, то й вороття.
Вже вдома нікому чекати,
Поховані і батько й мати,
Все наяву, мов страшний сон,
Що заточив у свій полон.
А чорна туга серце крає,
Бо смерть мільйони забирає.
Голодомор – жорстокий час –
Це смертний вирок був для нас.
24. 04. 2008
Присвячено голодомору 1932-1933 років
Так, світ очікує сьогодні,
Що розповім всю правду я
Про ті часи страшні, голодні,
Що несумісні із життям.
Розповісти це неможливо,
Бо знов і знов це проживу,
І серце защемить тужливо,
Тоді не вмерла і живу.
А скільки всього було, люди!
Щоб вам ніколи те не знать,
Коли шукаєш їсти всюди,
Жуєш траву, щоб не сконать.
А мати, що сама без сили,
Останнє дітям віддає,
І кожен день нові могили,
Чи край скажіть хоч цьому є ?
А край тоді, коли людину,
Так горе в пекло довело,
Що їстиме свою дитину,
І все жахається село.
Живіть і радуйтеся, люди,
Бо не голодні ви щодня,
І хай вам допоможуть всюди,
Чужії люди, як рідня.
Що розповім всю правду я
Про ті часи страшні, голодні,
Що несумісні із життям.
Розповісти це неможливо,
Бо знов і знов це проживу,
І серце защемить тужливо,
Тоді не вмерла і живу.
А скільки всього було, люди!
Щоб вам ніколи те не знать,
Коли шукаєш їсти всюди,
Жуєш траву, щоб не сконать.
А мати, що сама без сили,
Останнє дітям віддає,
І кожен день нові могили,
Чи край скажіть хоч цьому є ?
А край тоді, коли людину,
Так горе в пекло довело,
Що їстиме свою дитину,
І все жахається село.
Живіть і радуйтеся, люди,
Бо не голодні ви щодня,
І хай вам допоможуть всюди,
Чужії люди, як рідня.
11. 06. 2008
Колискова. Присвячено голодомору 1932-1933 років
Ой засни, моя дитино,
Як заснула вся родина.
Спи від маку і прости
Та вже їсти не проси.
Голод більше не дістане –
Скоро сон міцний настане.
Думки в голові, як цвяхи
І снують, мов ті мурахи.
Пригорну тебе синочку,
Поховаю у садочку.
Ой! За що ж це мені люди?! –
Син перед очима всюди.
Він не виросте ніколи,
Не ходитиме до школи
Не народяться онуки,
Не зігріють бабі руки.
Ось і все… сина немає.
Тепер він мене чекає
Вже іду до тебе сину
Зачекай іще хвили….
Як заснула вся родина.
Спи від маку і прости
Та вже їсти не проси.
Голод більше не дістане –
Скоро сон міцний настане.
Думки в голові, як цвяхи
І снують, мов ті мурахи.
Пригорну тебе синочку,
Поховаю у садочку.
Ой! За що ж це мені люди?! –
Син перед очима всюди.
Він не виросте ніколи,
Не ходитиме до школи
Не народяться онуки,
Не зігріють бабі руки.
Ось і все… сина немає.
Тепер він мене чекає
Вже іду до тебе сину
Зачекай іще хвили….
11. 06. 2008
Автор Дацишина Олена Олександрівна
