Про Голодомор дітям говорити нелегко.
Часто чуємо запитання: Чи потрібно дітям взагалі говорити про Голодомор? Можна ствердно відповісти: Про Голодомор дітям потрібно говорити обов’язково. Питання необхідно ставити по-іншому: як і про що говорити дітям про Голодомор?
Щороку в четверту суботу листопада світ відзначає пам’ять жертв Голодомору. Цей день пам’яті – унікальна нагода всім: дітям, батькам, політикам, громадським діячам…, замислитися над цією трагедією, над ґеноцидом українського народу.
Про Голодомор з малими дітьми потрібно говорити виважено і спокійно.
Дуже важко маленьким дітям та учням молодшої та середньої школи повністю зрозуміти жахи і жорстокості, які супроводжували Голодомор. І справа не в тому, – чи вони (чи навіть ми) зрозуміємо ці жахіття. Справа в тому, що нашим обов’язком, як учителів, є зробити все, щоб наші вихованці свідомо та переконливо пом’янули пам’ять невинних жертв Голодомору 1932-33 рр.
Діти мусять знати, що:
-
- під час Голодомору люди помирали з голоду тому, що у них насильно було відібрано всі запаси їжі;…
- після Голодомору влада Радянського Союзу заперечувала масове вимирання людей тої страшної зими 1932-1933 років;…
- Голодомор був задуманий для винищення українського народу.
Результатами будь яких навчально-виховних діяльностей у школі має бути відчуття у дітей, вчителів та батьків обов’язку пом’янути невинних жертв, заморених штучно створеним у 1932-1933 роках на території України, Голодомором, у четверту суботу листопада, запаливши Свічку пам’яті.
Як розповідати дітям про Голодомор, щоб не травмувати дитячу психіку? Досить важлива та чутлива тема, яку краще всього розказати дітям у сучасному відео форматі.
Картина розповідає про дівчинку, яка пережила Голодомор. Стрічка показує, як у 1932-33 роках її переслідував Голодний дух.
“Головною ідеєю анімаційної стрічки було донести до глядача думку, що ми маємо пам’ятати ту страшну сторінку нашої історії, пам’ятати людей, які трагічно загинули, і не допустити такого знову”, – сказала художниця-постановниця стрічки Аліна Харченко.
