Якось між хмаринкою та сонечком зав’язався конфлікт, вони не могли вирішити хто з них краще!
–« Я найкраще, що є на небі »,- хвалиться сонечко.
-«А ще мене усі люблять. Я всіх тішу та радую. А ти що?Хм, абсолютно нічого яка з тебе користь?»- запитало сонечко.
-« А, я велика, пухка та ніжна!»
-«Яка!!??ніжна!!!???Ха-Ха-Ха!!!!! Що ж ти можеш хмаринко? Мене всі люблять тому, що я всіх грію та ласкаю своїми променями, а коли з’являєшся ти, то всі стають злими та знову чекають на мене.»
-« Це не так! Не правда!Деякі люди полюбляють коли на дворі прохолодно. А ще їм подобається вдивлятися в малюнки, які я створю змінюючи свої форми!»
І так, не змінюючи темпу і ритму своєї сварки, сонечко і хмаринка посварилися.
-« Я зараз закрию тебе і вже ти ніколи не будеш світити, і ніхто тебе ніколи не побачить знову!»-прокричала хмаринка.
Сонечко дуже образило хмаринку тим, що вона нікому не потрібна. І вона заховала сонечко за собою. Вона згадувала про це і дуже плакала . Тому на дворі всі ті дні йшов дощ і все навколо починало розквітати. На дворі було тихо, всі дітки сиділи дома чекаючи на гарну погоду. А навколо все цвіте! Почала рости городина у бабусь на грядках.
Тоді сонечко зрозуміло, що помилялось.
-« Ну досить тобі хмаринко плакати, вибач мене будь ласка, за мої образи. Я вже розумію, що ти також вагома в природі. Ти приносиш таке саме задоволення людям та звірям, як і я. Давай миритися?»
Сонечко дуже розчулило хмаринку і вона ще дужще заплакала. Пішов рясний дощ!
-« Ой мамо, мамо поглянь, поглянь швидше яка веселка!!!»-закричало маля, виглядуючи у вікно своєї квартири.
На дворі була чудова, барвиста та велика веселка. Стільки різних кольорових почуттів було у хмаринки! З того часу сонечко та хмаринка стали друзями.
